Комплекс Експоцентру нараховує 180 будівель та споруд, із яких 20 мають особливий статус як пам’ятки архітектури та містобудування, визнані місцевими цінностями в Україні. Це охоплює вхідні пропілеї, головний павільйон, а також павільйони № 2-10, розташовані навколо центральної площі. Серед інших визначних споруд — будівлі ресторанів «Весна» та «Літо», оранжерея, два кіоски, чотири фонтани та водонапірна башта.
Загальна площа території Національного комплексу «Експоцентру України» складає 286,3 гектара, з яких понад 48 гектарів — це забудовані землі, 171 гектар — садово-лісопаркові зони, і 3,5 гектари — ставки та озера. Закрита експозиційна площа становить 18 тисяч квадратних метрів, відкрита експозиційна площа — 21 тисяча квадратних метрів, а площа демонстраційних майданчиків та конкурсних полів — 30 тисяч квадратних метрів.
За площею Київський експоцентр займає 5 місце серед найбільших виставкових центрів у світі, поступаючись лише Московському, Ганноверському, Міланському та Франкфуртському. Щодо лісопаркової зони, він вважається найзеленішим експоцентром у світі.
Територія Експоцентру України розташована географічно в заповідному Голосіївському лісі на південному заході Києва, за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1.
Щорічно близько 2 мільйонів осіб відвідують виставкові події Експоцентру. На його виставкових площах регулярно проводиться близько 100 різноманітних заходів, з яких половина має міжнародний та національний статус, а інші представляють виставково-презентаційні, ділові, корпоративні, спортивні та святкові події. Участь у виставках Експоцентру кожного року беруть експоненти з 25 країн світу, і сам Експоцентр України щорічно організовує 22 спеціалізовані виставки, із яких 10 є міжнародними.
У XVI столітті це територія належала Києво-Печерському монастирю, а пізніше стала приватною власністю київських митрополитів: спочатку — Петра Могили, а потім — Сильвестра Косова.
На кінець XVIII століття Феофанія вже перейшла власність Софіївського чоловічого монастиря.
Відповідно до указу імператриці Катерини II з 1786 по 1802 рік, ця місцевість перебувала у власності державної скарбниці, а пізніше стала власністю настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря, Феофана (Шиянова) — Київського вікарія і помічника митрополита. Саме Феофан, перший Київський вікарний єпископ, в 1803 році встановив тут заміську резиденцію дачного типу для настоятелів Михайлівського Золотоверхого монастиря, перетворивши територію на пустиню, яка отримала ім’я свого засновника — Феофана. Ця резиденція стояла порожньою майже 28 років (1807—1835).
До 1920 року Феофанія була власністю Лаври, пасічним хутором, який був закритий у 1934 році, і тоді пустиня зникла з картини.
Лісові насадження цієї місцевості передали під управління Київському сільськогосподарському інституту, що сприяло їх збереженню до 1950-х років.
Біля головного входу до Експоцентру декілька століть існувало невелике село (ям[ен]) Красний Трактир, яке складалося з приблизно 20 дворів і функціонувало як поштова станція із конюшнями (з кузнею для виготовлення та прибивання підков), подорожній готель з корчмою, обслуговуючи подорожуючих та візників, які подорожували в напрямку Києва або Василькова стародавнім Білоцерківським шляхом: Одеса — Київ — Москва — Санкт-Петербург.
Для ВДНГ були споруджені дволанкові автобусні поїзди марки «Київ». Перший екземпляр такого автопоїзда був виготовлений у липні 1957 року перед відкриттям виставки. Автопоїзди «Київ» призначались для 42 пасажирів: 18 у тягачі та 24 у причепі. Ці автопоїзди, піддаючись періодичним капітальним ремонтам, експлуатувалися до кінця 1988 року.